Спецпроєкт “Справжні”. Леся Українка: про “братні народи”, фемінізм та дружбу з Франком

Коли ми згадуємо Лесю Українку, то перші асоціації — хвороба та страждання, нерозділене кохання. Ми вирішили зробити підбірку фактів, які відкриють вам Лесю з іншої сторони. Унікально розумною, незвично вільною жінкою, яка володіла десятками мов, захищала права жінок, мала чітку антиросійську позицію, стильно одягалась і завжди залишалась мужньою. Навіть попри страшні фізичні болі, ніколи не скаржилася на долю.

Леся, без перебільшень, була унікальною.

Радянська пропаганда намагалась створити зовсім інший образ письменниці, деякі її твори заборонялись, а особисті листи цензурувались.

І навіть в шкільних підручниках нам не показували Лесю справжньою.

Леся Українка була однією з найбільш освічених людей свого часу. Лише прочитайте перший вірш, який вона написала в 9 років, коли рідну тітку Олену Косач арештували й заслали в Сибір.

«Hi долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, —

Там жити чи вмерти, мені все одно…»

1880 рік

Леся Українка мала чітку антиросійську позицію. А самих росіян називала «кацапами».

«Вона була свідома культурної вищості України щодо росії», —  пояснює літературознавиця Віра Агеєва.

Ніякі ми не браття, просто сусіди. Про це Леся Українка говорила ще у 1903 році. З листа Михайлу Кривнюку:

«Пора стати на точку, що «братні народи» — просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але в ґрунті речі зовсім не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішуючись у сусідську «внутрішню політику».

Леся будь-якою ціною хотіла зректися російського громадянства:

«Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія — ред) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя»).

Звісно, ця неприязнь до всього російського в радянські часи замовчувалась, її листи цензурувались, а деякі твори заборонялись. Радянська влада намагалась створити інфантильний образ Лесі, саме тому використовували лише її дитячі та підліткові фото.

Драму «Бояриня», де Леся описала справжні відносини між українцями та росіянами після Переяславської ради, в союзі просто заборонили.

Зараз Лесю назвали б тою, яка бореться за права жінок. Вона у всіх своїх творах порушувала питання гендерної рівноправності.

Як пояснює Віра Агеєва, в Радянському Союзі не було фемінізму, адже це була авторитарна держава. В якій не може бути ліберальних цінностей, відповідно — і фемінізму. Тож Лесю-феміністку замовчували, натомість зображували її як марксистку.

Леся і стиль — це окрема тема. Вона не слідувала модним трендам, а створювала власні. Тодішній модний одяг вона вдало комбінувала з українським традиційним. В її часи носити українську вишиту сорочку було моветоном, це ж «одяг села». Леся, яка походила з дворянської родини, залюбки її одягала, і зробила модною. Це ж стосується носіння українських прикрас, вона надзвичайно вдало вміла їх комбінувати. До речі, друг Українки — Франко, також популяризував вишиту сорочку, він був першим, хто одягнув її під піджак.

Леся і Франко. Це саме ті двоє друзів, які постійно про щось сперечаються, але щиро захоплюються одне одним. Назвавши  подругу «Єдиним мужчиною в нашому письменстві», Франко мав на увазі, що Українка була надзвичайно мужньою, вольовою та духом сильною жінкою. Коли Франко приїжджав в гості до Українки, вони ходили разом ловити рибу.

Леся Українка любила проводити час з друзями, у спільноті  українських інтелігентів. Разом з ними письменниця могла випити бокал пива, звісно, в розумних межах. Його вона дійсно любила.

Матеріал створений на основі відео з YouTube-каналів «Історія Без Міфів», «Шалені авторки», а також інтерв’ю «Громадське» з літературознавицею, дослідницею творчості Лесі Українки — Вірою Агеєвою. Дякуємо авторам за те, що показуєте справжніх українців!