Меню menu_open menu_close
reporter_btn
Facebook Instagram TikTok linkedin
← Архів подій

Фільтр розповідає про історію «Щедрика»

13.10.2022

Facebook Telegram Viber
Фільтр розповідає про історію «Щедрика»

Українська колядка Леонтовича “Щедрик” стала всесвітньо популярною. Вже десятиліттями у більшості країн світу мелодія, відома англійською як “Carols of the Bells”, асоціюється з новорічними святами. Безумовно, “Щедрик” — неповторний витвір мистецтва. Та як він став таким всесвітньо відомим? Дізнавайтесь в нашому матеріалі.

Українська колядка Леонтовича “Щедрик” здобула всесвітню популярність не лише через свою неповторність та унікальність. Її слава — це ще й активна робота українських державних діячів, зокрема Симона Петлюри.

У ті часи “Щедрик” став своєрідною дипломатичною зброєю УНР у боротьбі за незалежність від росії.

І саме Симон Петлюра, Головний Отаман військ Української Народної Республіки, який в ті часи також опікувався Міністерством мистецтв, зробив “Щедрика” так званим символом Української Народної Республіки у світі.

До речі, крім військової справи, Симон Петлюра протягом 20 років був і арткритиком.

“Симон Петлюра знайшов чудовий спосіб подолати західноєвропейську необізнаність. Цей військовокомандувач, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, здатний не тільки воювати.

Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна — країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень. Він інтернаціоналізує українське питання піснею!”, — писала у січні 1920 року бельгійська газета “OnsVaderland” після прем’єри “Щедрика” у Брюсселі.

Чому ж було ухвалене  рішення популяризувати “Щедрика”? 

Тодішня агресія регулярних військ радянської росії в Україні називалась більшовиками “внутрішньо українським конфліктом”. Водночас деякі європейські дипломати, які піддались російським наративам, були переконані, що Україні допомога не потрібна. Адже вважали її історично російською територією.

Тож одним із можливих варіантів розповісти світові про окрему та унікальну, віддільну від росії, історію України, можна було за допомогою м’якої сили. Нею став “Щедрик”.

Почувши “Щедрик” на святкуванні 25-річчя творчої діяльності поета Миколи Вороного, Симон Петлюра вирішив заснувати Українську Республіканську Капелу й послати її до Західної Європи для ознайомлення з музичною культурою України.

“За тиждень щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела, а то розстріляю!”, — жартував Петлюра з відомим диригентом Олександром Кошицею.

24 березня 1919 року Капела Кошиця відправилась у європейське турне розповідати про Україну, про її культуру. Прем’єра відбулась у Празі.

Тоді професор Карлового університету Зденек Неєдли написав про “Щедрик” наступне: “Хто полюбив співи Української Республіканської Капели, не може не полюбити Україну всією душею”.

Отже, ціль була досягнута.

“Як відомо, чехи до приїзду Української Республіканської Капелі були прихильниками “єдіної нєдєлімої Росії” і на наш “сепаратизм” дивились косим оком як на “зраду”… Мо**лям удалось переконати чехів, що нас немає, що ми “русскіє”… , — пише співак і менеджер Капели Олександр Пеленський у книзі спогадів “Українська пісня у світі”.

Утім, після концерту ставлення європейців до України змінюється. Празький музикознавець, диригент хору “Глагол” Ярослав Кржічка, писав:

“Тяжко руці писати критику, коли серце співає хвалу. Українці прийшли і перемогли… Я думаю, що ми мало про них знали і тяжко кривдили, коли несвідомо і без інформацій з’єднували їх проти волі в одне ціле з народом російським. Саме наше бажання “великої і неподільної росії” є слабим аргументом проти природи цілого українського народу, для якого самостійність є всім, як була колись і нам. Українці відрізняються від росіян, і я сказав би, що з усіх слов’ян вони найближчі нам цілою їх вдачею”.

Ця пісня стала й зброєю проти російської пропаганди проти України.

“Українське Міністерство культури й мистецтв сфокусувало свою діяльність у молодій державі на хоровому співі як засобі політичної пропаганди. Cвіту, який був навмисне негативно інформований деспотичною росією щодо України, варто переконатись у самобутності культури українського народу. Культурна зрілість має стати для світу легітимізацією також і політичної незалежності цієї країни”, — пише газета Musica Divina у серпні 1919 року.

В листі до Симона Петлюри від 29 січня 1920 року диригент Олександр Кошиць пише:

“Швейцарія, Франція, Бельгія і Голяндія в один голос говорять про Капелю, як про якесь чудо. Вітають ідею такого рода пропаганди, говорять явно і одверто про наші політичні змагання, визнають високу культурність душі нашого народу і буквально кажуть так:

“єсть в Європі народи з більш старою музичною культурою, але до цеї ідеї (музична пропаганда) вони і досі не додумались. Холодні Голендерці після нашого сьогодняшнього концерту зробили нам на улиці демонстрацію з співами і криками “Vive l’Ukraine””.

На жаль, Миколу Леонтовича та Симона Петлюру невдовзі вбили агенти Кремля. А Україна так і не отримала підтримки Антанти і була окупована більшовиками.

13.10.2022

Facebook Telegram Viber

Інші події