Одяг в СРСР. Як у людях вбивали індивідуальність

“Життя з інкубатора”, як радянська влада обмежувала людей в одязі та проявленні себе. Про Діор, Кеннеді та Ніну Хрущову – якими були дві перші зустрічі совка із Заходом. Читайте у матеріалі.

Радянська влада тримала людей за “залізною завісою”. Вони не мали змоги не лише висловлювати свою думку, подорожувати, купувати якісну їжу, а й одягатися, як забажається.

Це обмеження строго контролювалося владою, та навіть дрібне відхилення каралося. Адже управління СРСР вважало, що будь-який прояв своєї ідентичності несе загрозу режиму.

Тому радянські люди часто носили однакові сірі та скромні вбрання. Зазвичай це був не особистий вибір, а відсутність асортименту.

Проте в СРСР так ретельно вбивали людям в голову, що виділятися та прагнути кращого – це соромно, що багато хто вважав “вискочками” та “білими воронами” тих, хто хоч трішки прагнув вирізнятися.

В сталінську епоху влада забороняла імпорт одягу і навіть іноземні каталоги мод.

У великих містах були “Будинки моделей”, у яких вигадували нові фасони одягу. Перед тим, як представити колекцію, їх затверджувала “Художня рада СРСР”.

Дизайновий одяг був переважно тьмяних кольорів та дуже невиразний. Гама варіювалася від темно-коричневого до сірого відтінку.

Люди були змушені виходити із ситуації та часто самі шили собі одяг. Всіма правдами та неправдами діставали тканини й самі створювали моделі, рідко це було щось зі шлейфом західних трендів.

Переважно у жителів союзу не було ні бачення, ні змоги створити щось “особливе”, тому більшість шила по два однакових комплекти одягу на зиму і літо.

Чоловіки носили пролетарський кашкет, піджак, звичайну сорочку і штани зі стрілками. Жінки одягали блузи вільного крою без декольте та спідниці нижче коліна.

Спідня білизна для жінок обмежувалася трьома розмірами бюстгальтерів і панталонами з начосом та без. А тоненькі капронові панчохи були предметом розкоші, яка була доступна тільки для дружин партійних слуг.

Одяг в СРСР передався з покоління в покоління. З того часу пішла диференціація на святкове та повсякденне вбрання. Гарні речі одягали кілька разів на рік на важливі події. А верхній одяг перешивали під інших членів родини.

Якщо в магазині раптом з’являлися якісні та незвичайні речі, їх відразу ж розкупляли.

Люди годинами стояли в довжелезних чергах, аби отримати хутряну шапку чи блузу із омріяними перламутровими ґудзиками.

В епоху строгого контролю, були й ті, які прагнули бути модними та переймали іноземні тренди. Так з’явилися “стиляги”.

Найбільшою мрією “прогресивних” радянських студентів було дістати вбрання з-за кордону, ну і, звісно ж, джинси.

Але життя “стиляг” було непростим, їх ловили патрулі — збривали волосся і розпорювали вузькі штани. Їх звільняли з роботи та виганяли з вишів.

Зустріч совка із Заходом. Показ моди Діор в 1959 році.

За кілька років після смерті Сталіна наступник Хрущов вирішив продемонструвати свою сучасність і показати місцевим жінкам закордонну моду. За час його керівництва припало кілька візуалізацій контрасту життя в “процвітаючому СРСР” та “загниваючому заподє”. А найбільш разючими були дві події.

Улітку 59 року модний десант Діор висадився у Москві, проте без голови тодішнього будинку моди Діор – Ів Сен-Лорана.

Очевидно, цей показ був частиною пропаганди, і уряд СРСР заплатив чимало за таке дійство, адже власники модного бізнесу добре знали, що ринку в росії немає.

Шоу Діор було шикарне. Показ розпочався, можна сказати, з трапу літака та вулиць Москви. Це був повний розрив шаблонів того часу, розкішні моделі в макіяжі та одязі від кутюр прогулювалися під прицілом об’єктивів. В кадр потрапляли не лише вони, а й місцеві: сірі та понурі люди. І цей контраст не можна було не побачити.

І, до речі, моделей Діор тоді подавали як нещасних жінок із “загнівающєго запада”, яких експлуатують. На кадрах ми добре бачимо “щасливих” та “вільнодумних” жителів Союзу.

Зустріч Жаклін Кеннеді та Ніни Хрущової

Ця подія увійшла в історію моди. Багато хто говорить, що такий простий образ першої леді радянського союзу був продуманим, аби показати рівність із народом. Адже політики були на “государском обеспеченіі”. Але, зіставляючи їх із “західними” лідерами, це виглядало вкрай бідно та скоріше говорило про відсутність смаку та бідність народу.

Так, наприклад, на зустрічі Ніни Хрущової із першою леді США Жаклін Кеннеді, жінка радянського очільника мала досить непрезентабельний вигляд.